Безмежна крадіжка ночі.
Сховище на горищі.
Приготування мішків із сріблом.
Гуркіт старої скрині
із стрічками й намистом.
Трохи пензлів з усякого пір'я.
Довга драбина
приставлена до зоряного дерева,
де вже забіліла тріщина.

Відкриваєш бабусину скриню - і чого там тільки немає: старе лляне полотно, що пахне деревом, вогкістю і травами; гребінець із втраченими зубцями, яким вона колись розчісувала свою довгу косу; на самому дні лежить чорний полярус, а в ньому - маленька світлина, на якій ледь-ледь проглядаються обриси дідового обличчя - бабуся каже, то ще до війни було, дід - молодий парубок, вони ще навіть не одружилися; ще згорточок паперовий, а в ньому - подрібнене зілля, принюхаєшся - там і мята і чебрець, чути легкий хвойний дух ялівцю - то з бабиного весільного вінка, дарма, що пройшло стільки часу, зілля пахне, наче цього літа збиране; а ще стрічок в'язка, всіх кольорів веселки - бабуся любить повторювати, що то її скарб... То все її скарб, те, що дороге серцю, що ніколи не втратить ціни , за що нічого не купиш, але що робить тебе найбагатшим... А я бабусі вірю, бо я бачила її, коли вона ходить вранці мокрими травами і наспівує тихенько якусь пісеньку, якої я ще не знаю, зате в її пам'яті їх як бджіл у вулику. Мені часом здається, що ті пісні ніколи не закінчаться, бо бабуся їх придумує, все нові і нові... І я буду мати колись скриню, і покладу в неї найперше світлину бабусі, з мокрими ногами і порепаними руками і з вустами розтуленими, ніби звідти от-от вилетить ще одне нечуване словесне творіння...


НепрОсті також мають свою скриню, свій скарб і запрошують Вас розділити (що одночасно означає збагатити) його Вашими думками, діями і відчуттями...